Калина

На світанку калина вдягала осіннє вбрання,
Приміряла розкішне червоне намисто.
В діамантових росах блищала у полі стерня,
І на обрії сонце вставало ясне, променисте.

Ще стоять кришталево-прозорі і теплі дні,
Пролітає нитками сріблястими бабине літо,
Та ранкові тумани уже прохолодні й сумні,
І лелеки зібрались у вирій далекий летіти.

Зовсім скоро повіють із півночі буйні вітри,
І дощами холодними осінь проллється,
Ляже листя на землю, немов килими золоті,
І заплаче калина за літом, що вже не вернеться…

kalyna